Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 539/971/20 розглянув справу щодо засудження адміністратора грального закладу за зайняття гральним бізнесом та перевірив, чи належно апеляційний суд оцінив доводи захисту про відсутність умислу і корисливого мотиву, а також щодо допустимості окремих доказів.
Обставини справи
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 24 червня 2025 року особу засуджено за ч. 1 ст. 203-2 КК України до штрафу в розмірі 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 000 грн.
Суди встановили, що у березні 2019 року вона, порушуючи вимоги Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», займалася гральним бізнесом у нежитловому підвальному приміщенні торгового центру «Салют» у Лубнах. За матеріалами справи, це приміщення було обладнане меблями, комп’ютерами та відповідним програмним забезпеченням.
Зокрема, 28 березня 2019 року близько 17:00, будучи адміністратором (касиром) грального залу, вона прийняла від особи 500 грн, поповнила на цю суму електронний рахунок ігрової програми комп’ютерного симулятора у віртуальному казино та надала доступ до азартних ігор у мережі Інтернет. Надані електронні кредити були програні під час азартної гри.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора, іншої особи та обвинуваченої, а вирок місцевого суду — без змін.
У касаційній скарзі засуджена заперечувала доведеність своєї вини. Зокрема, вона вказувала на відсутність доказів її корисливого мотиву та мети отримання прибутку, які, на її думку, є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення.
Також вона оскаржувала допустимість висновку експертизи комп’ютерної техніки та програмних продуктів, посилалася на відсутність у кримінальному провадженні речових доказів після повернення вилученого майна його власнику та ставила під сумнів показання свідка щодо надання їй спеціального доступу до приміщення.
Крім того, засуджена зазначала, що в приміщенні, де, за висновками судів, здійснювався гральний бізнес, фактично діяв легальний пункт розповсюдження лотерей, а вона погодилася пройти там стажування, вважаючи цей заклад пунктом розповсюдження державної електронної лотереї.
Позиція Верховного Суду
Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані в ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив під час постановлення ухвали.
Окремо Верховний Суд проаналізував склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
ВС вказав, що диспозиція цієї норми має бланкетний характер, що передбачає для встановлення елементів складу кримінального правопорушення звернення до чинного на момент інкримінованого кримінального правопорушення Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
За висновком Суду, диспозиція ч. 1 ст. 203-2 КК України містить три види діяльності як елементи об’єктивної сторони зайняття гральним бізнесом: діяльність, пов’язану з організацією грального бізнесу; діяльність, пов’язану з проведенням грального бізнесу; діяльність, пов’язану з наданням можливості доступу до азартних ігор.
Водночас Суд звернув увагу на необхідність встановлення суб’єктивної сторони цього кримінального правопорушення.
Суд зазначив, що щодо цього злочину це, насамперед, стосується усвідомлення особою її участі у зайнятті забороненим видом господарської діяльності та наявності корисливого мотиву.
ВС вказав, що у тих випадках, коли особа, не будучи організатором забороненого грального бізнесу, усвідомлено, маючи на меті отримання прибутку, бере участь у забезпеченні його (хоча б і частковому) діяльності, здійснюючи функції адміністратора, оператора, менеджера, круп’є, касира тощо, то діяння такої особи містять склад злочину, передбаченого ст. 203-2 ч. 1 КК України.
При цьому Верховний Суд сформулював загальне правило щодо доказування всіх елементів складу кримінального правопорушення.
Суд зазначив, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об’єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб’єктивну сторону.
ВС вказав, що апеляційний суд не врахував наведеного, не перевірив та не надав вичерпних відповідей на спростування доводів апеляційної скарги засудженої про відсутність у неї умислу та корисливого мотиву на зайняття гральним бізнесом, не зазначив, якими доказами це підтверджено, передчасно погодившись із висновками місцевого суду про доведеність її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Крім цього, апеляційний суд, як встановив Верховний Суд, не надав належної оцінки низці інших доводів сторони захисту.
Суд зазначив, що апеляційна інстанція належним чином не перевірила та не відповіла на доводи щодо недопустимості висновку експертизи комп’ютерної техніки та програмних продуктів від 30 серпня 2019 року, відсутності в кримінальному провадженні речових доказів у зв’язку з поверненням вилученого під час обшуку майна власнику, яким не є засуджена, а також суперечливості показань свідка щодо нібито надання їй спеціального доступу до приміщення.
Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд залишив ці доводи без перевірки, не надав на них конкретних належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення із посиланням на вимоги закону.
ВС вказав, що таке порушення є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
Водночас Верховний Суд не встановлював остаточну невинуватість засудженої та не вирішував питання про достовірність доказів, оскільки такі питання виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженої, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді апеляційний суд має перевірити доводи апеляційної скарги, дослідити обставини кримінального провадження та оцінити докази з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв’язку.
Таким чином, у цій справі Верховний Суд акцентував, що для правової кваліфікації за ч. 1 ст. 203-2 КК України має бути доведений не лише факт участі особи у відповідній діяльності, а кожен елемент складу кримінального правопорушення, включно з усвідомленням особою участі у забороненій діяльності та корисливим мотивом.
