6 років тому Україна легалізувала гральний бізнес, але ніхто з топ-10 світових гігантів гральної індустрії так і не вийшов на наш ринок. Про це нещодавно відверто сказала заступниця міністра цифрової трансформації Наталя Денікеєва. У Мінцифри визнають: український ринок цікавий для світового бізнесу, проте чинні правила не створюють умов для його приходу. Головним показником успіху реформи в міністерстві називають ухвалення одразу 3 законів — оновленого профільного закону про азартні ігри, змін до Податкового кодексу та змін до закону про державні лотереї. «Я дуже хочу побачити в Україні іноземних інвесторів та українські компанії з прозорою структурою власності», — наголосила Денікеєва.
Те саме вже давно говорить й сам ринок. Легалізацію 2020 року зробили наполовину: профільний закон ухвалили, а суміжне законодавство комплексно не узгодили. Через це окремі норми досі суперечать одна одній, а бізнес працює в умовах, які неможливо спрогнозувати на кілька років уперед. Для інвестора, який рахує окупність вкладень, така невизначеність — стоп-сигнал.
Найбільш показова історія — податкова. Законопроєкт 2713-д, який мав збалансувати оподаткування галузі, Верховна Рада ухвалила в першому читанні ще влітку 2021 року. Наприкінці 2022 року профільний комітет рекомендував його до другого читання, але остаточного голосування так і не відбулося. Документ мав замінити заплутані й суперечливі норми зрозумілою моделлю: єдиним податком з валового грального доходу організатора азартних ігор та справедливим оподаткуванням виграшів гравців. Переконаний: якби 2713-д ухвалили вчасно, реформа розвивалася б зовсім іншими темпами, а провідні світові компанії вже давно працювали б в Україні.
Можу сказати й з власного досвіду спілкування з іноземними інвесторами. Щойно вони дізнаються, який % держава забирає з валового грального доходу організатора азартних ігор, поверх якого ще й сплачується податок на прибуток, та що податок на виграш у нас становить 25%, інтерес зникає. Гравець, якого так оподатковують, іде туди, де не утримують нічого, — до нелегалів. Не випадково дослідники фіксують, що частка нелегального сегменту вже перевищила половину ринку.
Друга проблема, на яку слушно вказує Мінцифри, — непрозора власність. Ринок уже бачив, як одна з найбільших і найвідоміших компаній галузі втратила ліцензії після того, як регулятор виявив зв’язки її структур із державою-агресором. Такі історії відлякують чесних інвесторів сильніше за будь-які податки: жоден серйозний міжнародний гравець не захоче конкурувати на ринку, де справжні бенефіціари можуть залишатися в тіні.
Окремо — про лотереї. Якщо ми справді хочемо конкурентний ринок, монополія так званих державних лотерей має бути остаточно завершена. Це вимога не лише економіки, а й Основного закону. Стаття 42 Конституції України прямо покладає на державу обов’язок забезпечувати захист конкуренції у підприємницькій діяльності та не допускає зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірного обмеження конкуренції. Чинна модель лотерейного ринку цьому принципу не відповідає.
Висновок простий. Держава за останній рік навчилася контролювати гральний ринок: блокувати, штрафувати, відстежувати. Але контроль без економічної мотивації працювати легально — це лише половина реформи. Без ухвалення всіх 3 законів нового імпульсу для розвитку ринку не буде: іноземні інвестори й далі обходитимуть Україну стороною, а бюджет недоотримуватиме мільярди, які сьогодні осідають у тіні.
Антон Кучухідзе, голова Ukrainian Gambling Council, спеціально для «Українські Новини»
