Основною передосторогою при легалізації гемблінгу був міф про бабусю, що програла квартиру. Суспільству так довго нав’язувалась думка, що українці граюча нація, що знадобився не один рік і не одне дослідження, щоб хоч трошки пояснити базові речі, такі як:
1) гральний бізнес – це не лотерейні бидло-зали на кожному перехресті, а респектабельні заклади з нормальним обслуговуванням;
2) гральний бізнес зацікавлений у захисті прав гравця;
3) саме легальний гемблінг буде витрачати кошти на профілактику та боротьбу із гральною залежністю;
4) тільки легальний бізнес буде платить податки;
5) тільки легальний гральний бізнес несе соціальну відповідальність перед суспільством.
Від нелегального гемблінгу суспільство має лише ошуканих гравців та проблеми. Від легального – гроші, соціальну відповідальність і боротьбу з лудоманією.
При чому останнє чи не найважливіше. Адже це людські долі, які треба врятувати і убезпечити від негативних наслідків гри. Саме для цього в Україні створений Реєстр осіб з гральною залежністю. Також існують гарячі лінії, куди гравець чи члени його родини можуть звернутись за консультацією.
Нормальна профілактика та боротьба з лудоманією цікава лише легальним закладам, а не тіньовикам, які є гнійниками на тілі України, і яких треба випалювати каленим залізом.
