Питання поширення ігрової залежності постійно з’являється в заголовках низки ЗМІ та обговореннях «експертів». Ми постійно чуємо про «пандемію лудоманії» та ризики, пов’язані з легалізацією азартних ігор. Проте, якщо глибше розглянути цю проблему та проаналізувати факти, побачимо, що лудоманія не має масового характеру, а кількість гравців із залежністю обчислюється сотнями, а не «десятками тисяч», про які так люблять заявляти противники реформи.

У своїх дописах я неодноразово говорив про те, що лудоманія в Україні не має і не може мати масового характеру, оскільки всього близько 8% українців потенційно зацікавлені в азартних іграх, тоді як понад 92% взагалі ніколи не мали досвіду гри в азартні ігри на гроші. Наші дослідження чітко продемонстрували, що це питання не має кризового характеру, і те, що за 2023 рік до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, внесено загалом 1018 осіб, є яскравим підтвердженням цього.

Давайте ще раз поглянемо на кілька головних аспектів, які відображають реальну ситуацію з ігровою залежністю в Україні.

По-перше: специфіка гравців. Варто зважати на те, що не всі громадяни України мають зацікавлення в азартних іграх. Багато людей віддають перевагу іншим видам розваг та не грали і не грають в азартні ігри. Це робить ігрову залежність більш індивідуальним явищем, а не загальнопоширеним трендом.

По-друге: регулювання галузі. КРАІЛ вживає рішучих заходів для регулювання гральної індустрії та запобігання лудоманії. Передбачено низку обмежень щодо реклами азартних ігор, ведеться інформаційна робота щодо запобігання поширенню ігрової залежності, продовжується вдосконалення Державної системи онлайн-моніторингу (ДСОМ). Це сприяє попередженню ризиків виникнення серйозних проблем із ігровою залежністю.

По-третє: соціальна відповідальність легальних організаторів. Багато організаторів азартних ігор в Україні докладають зусиль до боротьби з лудоманією та впроваджують програми соціальної відповідальності. Вони не тільки виконують законодавчі вимоги, але й запроваджують власні ініціативи для інформування гравців про небезпеку ігрової залежності, співпрацюють із спеціалізованими організаціями та вдосконалюють механізми самообмеження гравців.

По-четверте: боротьба з нелегальним ринком. Це насправді ключовий аспект у боротьбі з поширенням лудоманії. Нелегальний ринок грального бізнесу є набагато більшою загрозою для гравців, ніж легальні організатори. Нелегальні гральні заклади та онлайн-платформи не дбають про ігрову поведінку гравців і не дотримуються стандартів соціальної відповідальності.

Ігрова залежність в Україні, безумовно, існує на індивідуальному рівні, але не варто панікувати та використовувати вирази про «пандемію лудоманії» без розуміння контексту. Головною ознакою пандемії є неконтрольоване та дуже швидке поширення чогось – з ігровою залежністю ми цього точно не бачимо. КРАІЛ та легальні організатори приділяють велику увагу запобіганню цієї проблеми та забезпеченню соціальної відповідальності в галузі. Для того аби й далі підвищувати ефективність боротьби з лудоманією, потрібно продовжувати інформаційну роботу, просувати співпрацю всіх зацікавлених сторін та, звичайно, боротись з нелегалами, які якраз і є основним джерелом поширення ігрової залежності.

Антон Кучухідзе, голова Ukrainian Gambling Council, спеціально для «Українські Новини»