Наразі, українське законодавство накладає значні обмеження на рекламу азартних ігор. Легальні організатори азартних ігор вимушені працювати в жорсткій рамці, в якій заборон, на жаль,набагато більше ніж можливостей. Це ставить їх у невигідне становище в порівнянні з нелегалами, які використовують будь-які рекламні методи, як онлайн, так й оффлайн, не звертаючи увагу на заборони. Однак, приклади адекватної регуляції все ж таки існують. Наприклад те, як в законодавстві прописано дозвіл гемблінговим компаніям офіційно спонсорувати спортивні заходи.
Для того, аби легальний ринок азартних ігор в Україні нарешті запрацював на повну, необхідно відійти від логіки «заборонити все». Заборонити щось набагато легше ніж регулювати, однак «простіше» далеко не завжди означає «краще». Будь-яка адміністративна заборона по факту «перекриває кисень» бізнесу, змушуючи його або відмовлятись від частини прибутків, або вдаватись до сірих методів роботи. В результаті, зиск не отримує ніхто – держава залишається без бюджетних надходжень, бізнес – без прибутків та розвитку, а споживачі – без продуктів та послуг.
На жаль, в Україні легальний гемблінг є якраз прикладом наявності великої кількості заборон, особливо в сфері реклами. Безперечно, жорсткий підхід до реклами має свою логіку, адже держава прагне до обмеження поширення ігрової залежності, а реклама є тим інструментом, який залучає гравців до гри. Однак, в рекламному законодавстві все ж є приклади адекватної регуляції певних питань, які, на фоні заборон, виглядають набагато раціональнішим для сфери легального гемблінгу. Таким прикладом є спонсорство.
З одного боку, українське законодавство забороняє організаторам азартних ігор виступати спонсорами публічних заходів, однак при цьому дозволяє спонсорувати спортивні заходи. Зокрема, в законодавстві зазначено: “У спонсорстві забороняється використання торговельних марок, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими провадиться діяльність з організації та проведення азартних ігор. Не можуть бути спонсорами суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор”. В той же час говориться про наступне: “Положення абзацу першого цієї частини не поширюються на спонсорство у сфері фізичної культури і спорту (крім дитячого та дитячо-юнацького спорту), а саме на спонсорство спортивних команд, спортсменів, спортивних заходів та спортивних змагань, трансляцій спортивних заходів та спортивних змагань…”.
Саме такий підхід і є прийнятнішим в плані розбудови регуляції – коли існують обмеження в кожному конкретному сегменті, а не повна заборона. Тобто у бізнеса залишається простір для дії та реалізації свого потенціалу. І цей підхід варто розширювати, адже існують, наприклад, тематичні гемблінгові виставки, конференції, круглі столи та інші заходи. Чому гемблінгові компанії не можуть спонсорувати їх?
Наприклад, такий захід як міжнародна гемблінгова виставка ICE – одна з найбільших та найпотужніших щорічних подій в сфері азартних ігор, де присутні сотні компаній дотичних до азартних ігор. Якщо щось подібне проводитиметься в Україні, чому українські гемблінгові компанії не мають права виступати спонсором такого заходу лише через те, що в законодавстві прописана відповідна заборона.
Отже, побудова ефективної регуляторної системи – це не про множення заборон, а про раціональну сегментацію всіх аспектів роботи гемблінгового бізнесу. Саме такий підхід дозволить створити додаткові можливості для розвитку індустрії азартних ігор та знайти баланс між бажання держави «забороняти та захищати», та прагненням бізнесу «заробляти та зростати».
Антон Кучухідзе, голова Ukrainian Gambling Council, спеціально для «Українські Новини»
